При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) — не менше двомісячного середнього заробітку; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) — у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
1. Метою вихідної допомоги, як правило, є матеріальне забезпечення працівника на період пошуку нової роботи. Однак в окремих випадках воно носить характер пільги (призов або надходження на строкову військову службу, направлення на альтернативну (невоєнну) службу).
Коментована стаття встановлює різні розміри вихідної допомоги, виплачуваної працівникам при звільненні. Розмір вихідної допомоги встановлюється залежно від підстави, по якій проводиться звільнення.
2. Виділяються три групи підстав для одержання вихідної допомоги:
а) вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку виплачується при звільненні працівника у зв'язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також у випадку відмови від продовження роботи при зміні істотних умов праці (п. 6 ст. 36 КзпП); змінами в організації виробництва й праці, у тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, скороченні чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40 КзпП); невідповідністю працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КзпП); поновленням на роботі працівника, що раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КзпП);
б) вихідна допомога в розмірі не менш двомісячного середнього заробітку виплачується у випадку призову або надходження на військову службу, направлення на альтернативну (невоєнну) службу (п. 3 ст. 36 КзпП);
в) вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш тримісячного середнього заробітку виплачується у випадку, якщо власник порушує законодавство про працю, умови колективного і трудового договорів. Працівник має право на одержання вихідної допомоги в такому розмірі й у випадку розірвання строкового трудового договору, і при розірванні трудового договору, укладеного на невизначений строк.
3. Вихідна допомога виплачується також тимчасовим працівникам і працівникам, зайнятим на сезонних роботах. Така допомога виплачується ним у випадках припинення роботи на підприємстві, в установі, організації із причин виробничого характеру, а також скорочення обсягу робіт у них. Право на вихідну допомогу виникає в тимчасових працівників, якщо таке припинення триває більше тижня, а для сезонних працівників - більше двох тижнів.
Виходячи з того, що вихідна допомога для тимчасових і сезонних працівників не передбачений коментованою статтею, то можна зробити висновок, що перелік підстав припинення трудового договору, при яких виплачується вихідна допомога, не є вичерпним. Тобто вихідна допомога може виплачуватися й іншим працівникам, якщо це передбачено спеціальними нормативними актами.