У цивільному процесі поняття представництва й надання правової допомоги не ідентичні, незважаючи на те, що на практиці це виглядало найчастіше саме навпаки. Частина 6 статті 42 Цивільно-процесуального кодексу України раніше передбачала можливість фізичній особі надавати представникові повноваження по усній заяві, що заноситься у журнал судового засідання.

Саме по собі представництво не передбачає оплати, за винятком договірних відносин з адвокатами й особами, які на законних підставах займаються наданням юридичних послуг. На практиці ж, представництво (крім випадків, коли представниками були родичі) є платним. Іноді учасник цивільного процесу толком не знав, хто ж представляє його інтереси, а зобов'язання виконувалися не сумлінно. Представник при цьому взагалі міг не виконувати яких-небудь зобов'язань і тим більше не міг нести ніякої відповідальності. На даний момент вищевказана норма закону виключена, і повноваження представника повинні обов'язково бути засвідчені дорученням, завіреним нотаріально. Для посвідчення повноважень адвоката доручення не потрібно.